«Абетка» Чеслава Мілоша в контексті українських авторських есеїстичних лексиконів: ідейно-композиційний аспект

Abstrakt

У статті проаналізовано ідейно-композиційну організацію збірки есеїв Чеслава Мілоша „Абетка”. Розглянуто важливі складники цієї колекції: заголовок, жанр, передмову, епіграфи, принцип укладання за абеткою текстів, об’єднаних рефлексивно-автобіографічним дискурсом. Встановлено продуктивність створеної Ч. Мілошем моделі організації текстів про власне життя в контексті епохи як її ідейно-світоглядної презентації з погляду свідка історії, а не лише естета. Цю модель простежено й у творчості українських письменників Ю. Андруховича („Лексикон інтимних міст”), В. Неборака („Лексикон А. Г.”), М. Рябчука („Лексикон націоналіста та інші есеї”), В. Махна („З голосних і приголосних”). З’ясовано, що польського та українських авторів пов’язують тотожні есеїстично-автобіографічні практики, погранична свідомість, інтенція об’єднувати власні твори в лексикони за абетковим чи близьким до нього принципом, структурування авторської свідомості в нелінійний постмодерний наратив. Аналіз збірки засвідчив продуктивність Мілошевої моделі легітимації есеїстичної абетки як повноцінної філософсько-рефлексивної форми самоідентифікації митця, оприявненої через інтелектуальну біографію та етико-історичні роздуми. „Абетка” Ч. Мілоша засвідчила, що ця модель укорінена в  традиції і  водночас вирізняється винятковістю авторського мислення за постмодерних обставин, цікавою для творчого наслідування молодшими українськими авторами.